Ця стаття викликана наступними спостереженнями. Часто ми чуємо слова невдоволення від учасників освітнього процесу. Учні скаржаться на викладачів, викладачі – на учнів. Хтось наводить аргументи на захист своєї думки, а хтось – узагальнює. У когось дійсно об’єктивні причини бути незадоволеними, тоді маємо конкретну ситуацію чи зауваження, тоді це здебільшого можна вирішити. А хтось у принципі проявляє незадоволення, чи то всіма викладачами, чи то всіма учнями, чи то всім життям. Хтось проявляє активність, хтось – байдужість у питаннях знаходження «спільної мови». Отже, ситуація неоднозначна.
Наслухавшись обидві сторони, начитавшись коментарів у соцмережах, вирішила спробувати розібратись хоч трішки і запропонувала учням анонімні анкети із кількома запитаннями.
А тепер – аналіз, вірніше – поки що підрахунки. А свої міркування щодо цих даних я напишу у наступній статті, бо потрібно подумати. Тож поки що пропоную вашій увазі тільки цифри.
Усього взяли участь 57 учнів різного віку (15-19р.), різних курсів (1-3), різних професій (5). Участь була абсолютно добровільною. Проводилось анкетування в один день.
77,1% анкет (44) були заповнені повністю або була відсутня відповідь на 1 запитання, 1,8% (1) – повернулась абсолютно пуста, 21,1% (13) не містили відповіді на 2-4 запитання.
За якістю заповнення: 1,8% (1) – пуста; 1,8% (1) – містила грубі відповіді; 1,8% (1) – конкретно указувались імена викладачів (хоча за умовами необхідно було відповідати узагальнено); у 3,5% (2) – переважали відповіді «не знаю»; 1,8% (1) – на більшість питань була відповідь «все одно» чи «байдуже». Усі інші анкети містили чіткі відповіді, подекуди навіть розгорнуті і з поясненнями, хоча цього і не вимагалось.
Отже, висновок 1: Учні мають свою впевнену думку щодо запропонованих питань; висновок 2: учні не проти донести свою думку до викладачів і згодні на діалог.
Далі наводжу цифровий/процентний аналіз окремих запитань та відповідей.
Розрахунок на 56 учасників, оскільки 1 анкета не містила жодної відповіді.
