Подвоєння приголосних:
1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і постфікса, частин складноскорочених слів):
оббігти; сонний; пасся; міськком.
2. У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) (-янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії:
здійсненний, нездоланний, незрівнянний.
3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва і похідних від них.
Подовження приголосних
д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і]:
1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини):
сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч.
Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається:
відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів.
2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду):
суддя, судді, суддею, суддю, суддів; стаття, статті, статтею (але – статей).
3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним:
зав’язь – зав’яззю, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю.
Якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається:
радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.
4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.
5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.
(Докладніше див.: Український правопис. – 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наук, думка, 1993. – С. 21-23.)