Подовження та подвоєння приголосних (правопис)


Подвоєння приголосних:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів):

оббігти; сонний; пасся; міськком.

2. У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) (-янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії:

здійсненний, нездоланний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва і похідних від них.

 

Подовження приголосних

д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і]:

1.    В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини):

сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається:

відчуття – відчуттів, відкрит­тя – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду):

суддя, судді, суддею, суддю, суддів; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним:

зав’язь – за­в’яззю, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчуєть­ся на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається:

радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

 

(Докладніше див.: Український правопис. – 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наук, думка, 1993. – С. 21-23.)

 

Коментувати