Дещо особисте… 1


Інколи життя “підкидає” випробування. Неочікувано, раптово, несподівано.

Тобі здається, що якраз зараз біла смуга твого життя, а от – ні, стоп. Отак особливо боляче.

Що робити: скласти крила, зупинитись? Не думаю. Боротись, вірити, продовжувати йти вперед? Так! Це мій варіант.

Але впевнена, що не просто так даються нам ті випробовування. Це знак. Заклик замислитись, переглянути щось, переосмислити життя, визначити головне та відкинути непотрібне, усвідомити, хто поруч – хто справжній, а хто просто так.

Що найцінніше в житті? Саме життя! Як не крути, а воно – одне!

Завжди пам’ятаю слова Ліни Костенко: «Життя іде і все без коректур. І як напишеш – так уже і буде!» Але в коловороті метушні, вигаданих людьми правил, обмежень, знецінення часу тощо, якось забуваєш, що життя таки одне і воно твоє.

І от випробовування змушує згадати це. Що ж. Свої висновки я зробила.

Якнайкращими й найвідповіднішими настрою здаються зараз рядки Лесі Українки: «Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!» Не смію перефразовувати поетесу, але надія таки є, вона завжди є.

А ще дякую мамі за її (раніше, бувало, дуже дратуюче 😉 ): «Усе буде добре!»

А сьогодні хочу подякувати життю, що воно продовжується, рідним, що підтримували, справжнім людям, що допомогли, собі, що не втратила віру. 🙂 

Отже, усе буде добре! Усе й є добре! А якщо не подобається колір смуги? Так беремо пензлі й розфарбовуємо! 🙂 Любіть життя 🙂


Коментувати

Думок на тему “Дещо особисте…