Цього літа я звільнилась. Несподівано і незаплановано. Кілька місяців тому я думала, що це буде моє крайнє місце роботи. Та щось так склалось, накопичилось, останніми тижнями покотилось як сніговий ком і оформилось в рішення – треба щось міняти в своєму житті. Після звільнення сумувала насамперед за своїми учнями, а потім – за кабінетом.
І якщо з учнями, впевнена, ми будемо продовжувати спілкуватись і зустрінемось не раз, то от із цим кабінетом попрощалась, напевне, назавжди. Він став як дитина. Спочатку він був “маленький” (тобто пустий), а потім “ріс і виріс” (бо наповнювався різноманітними речами і матеріалами). Та чи можна сумувати за приміщенням? Чи можна думати, чи була від нього “віддача”?
І коли емоції трішки заспокоїлись, зрозуміла, що мені, як то кажуть, “муляє”. Можна сумувати, коли вкладаєш багато, сил, часу, грошей. Можна сумувати, коли розчарування.
Прийшовши на нову роботу 6 років тому, мені дістався насправді прекрасний кабінет. З ремонтом, світлий, просторий, але з голими стінами й абсолютно пустий. З наповнення був непоганий портрет Шевченка, було кілька глечиків і … старезні картонні, аж жовті від старості і сірі від багаторічної пилюки, папки. Вони були настільки старі, що страшно було братись. Наважившись зазирнути всередину, опинилась ніби в своєму радянському дитинстві, бо дещо подібне бачила у своїх вчителів. Наприклад, картки для учнів оформлені гуашшю, зошити моїх попередниць з конспектами від руки, деякі папери, що надруковані машинкою. Але більшість “начинки” – то взагалі час динозаврів: брошури з матеріалами з’їздів КПРС, вирізки з газет і журналів із подібними ж текстами навіть у змістах уроків чи матеріалах про письменників. Я не знаю, чому їх не знищили раніше, остання колега до мене пропрацювала 11 років і це явно були не її наробки. Та було, як було.
Дякую учням та ученицям, які допомогли все це прибрати, зв’язати та віднести завгоспу на макулатуру.
Дещо здивувала відсутність будь-якої техніки, книг. Зовсім було байдуже на відсутність дидактики, бо не користуюсь чужими наробками. Та й буду відвертою, насправді мені було страшенно цікаво зробити все самій. Було якесь внутрішнє бажання “побудувати свій маленький світ” і створити справжній предметний кабінет. Такий, щоб був не просто наповнений чимось, а робочий, з корисними і сучасними матеріалами.
Виявилось, що на ентузіазмі та зарплаті можна далеко дійти. Загалом за 6 років мною було розроблено макети стендів, виготовлено їх та обладнано кабінет. Повністю забезпечено дидактичними матеріалами (тематичні папки до всіх уроків з української мови та літератури для учнів І, ІІ, ІІІ курсів) та всі необхідні матеріали, зокрема відео- та аудіоматеріали. Придбано кольоровий принтер. Створено етнографічний куточок. Придбано та виготовлено матеріали та костюми для гурткової та виховної роботи. Постійно організовувались тематичні виставки тощо.
Так, за кабінет нарахування були, останній же рік – спочатку з перебоями, потім – взагалі ні. Не звертаємо поки уваги на те, що ці гроші нараховуються не на придбання обладнання і матзабезпечення кабінета, не на ремонт і закупівлю матеріалів для цього, не за те, що завкабінетом сам має проводити ремонтні роботи. Якщо навіть уявити, що саме на це, то навіть порахувавши всі виплати за 6 років, не вийде витрачена сума.
Зрозуміло, що заклад на заклад не схожий. І це лише мій досвід і моя історія. Та ділюсь. Для тих, хто планує погодитись на завідування кабінетом, нижче деякі підрахунки (приблизні на витратні матеріали, бо згадати все вже не вдасться та й ціни мінялись протягом цих років).
***
- Обладнайте кабінет стендами, гроші пошукаємо, а ще вам поставимо телевізор. Стандартні стенди не підходили. Тут було 2 сторони. По-перше, мені хотілось не аби стенди, а дієві. По-друге, кабінет величезний, стендів треба було близько 8-9 метрів. Підозрюючи, що стенди мені обійдуться “у копієчку”, а вірити обіцянкам якось не навчена, то намагалась якось еконимити про всяк випадок. Сама розробила макети. Ну, спочатку навчилась це робити, а потім розробила. У кабінеті з’явилось 6 стендів. На літературний не вистачило грошей, моїх. Бо адміністрація грошей так і не знайшла. Телевізор пообіцяли на наступний рік, коли останній стенд буде.
- Літературна карта. Цілий рік нагадували, питали, вимагали, задобрювали, обіцяли, між рядками згадувалась атестація, що завгодно було. Ок. Дали відпускні – з’явився останній стенд. Телевізор профінансували для іншого кабінета. Зате сказали, що наступного року швидше за все буде медіадошка із усім приладдям. Тільки от підручників не вистачає.
- Підручники. Те, що підручників не вистачає – зрозуміло. Та от вони ж застарівають, програми вже змінились і, власне, щороку зміни. Навіщо? Та ок. Підручники з’явились. Дошка була встановлена в інший кабінет. Розумієте, ми ж насамперед маємо обладнати профпредмети. Ну і що, що ви вже навчання пройшли з керування тією дошкою. Зате було оголошено, що наступного року конкурс кабінетів української мови та літератури. Має бути в кабінеті: тематичні папки до кожної теми і далі по списку… А ми будемо думати, як технічно обладнати кабінет.
- Конкурс кабінетів. Ок. Усі матеріали, розробки в комп’ютері були. Проблема, як, на чому і чим їх роздрукувати. Десь друкувати тисячами сторінки – непідйомно. Купила принтер. На парту має бути маленька папочка для учнів із матеріалами. А до кожної папочки ж файлики від 5 штучок, а до файликів же папір. А для кожних 15 маленьких папочок – велику тематичну. Інтернет, опт, відпускні. Купила. За кілька місяців все було готово. Як вижив принтер і я – не знаю. Конкурс відклали, потім відмінили. Обіцянку про технічне забезпечення виконали. Поставили ноут 2007 року без ліцензійних програм і з поламаною батареєю та розшатаними роз’ємами, що ані флешку поставити, ані до проектора підключити (благо, що можна було брати той проектор, якщо ніхто з колег в черзі не стоїть, а щоб працювати, то продовжувала користуватись власним ноутом).
- До нас їде КРУ. Терміново провести інвентаризацію. Принтер і стенди стали на баланс. І туди ж підручники.
- Остання ідея. При всій абсурдності ситуації, з уже розумінням масштабів і повному розчаруванні (про інші причини, можливо, напишу якось), все таки прийшла до керівництва з однією ідеєю на майбутній рік (саму ідею не пишу, бо намагатимусь її реалізувати вже зовсім в іншому місці) і запропонувала започаткувати дещо цікаве. Відповідь “грошей нема, хочете займатись-займайтесь”. Насправді це не стосується кабінета, але всієї історії – ще й як. Бо моя ідея не потребувала вкладень, в усякому випадку – матеріальних. І мені все стало остаточно ясно.
І все ж я ще не думала звільнятись. Просто зробила висновки. Наприклад, відмовитись від тієї ідеї. Не вкладати більше ані копійки в матеріальну базу закладу. І останньою краплиною в прийнятті рішення звільнитись став зовсім не кабінет.
А ви що – матеріали забирати будете? Коли я вирішила звільнитись, то ціла комісія приймала кабінет. Перевіряли все, звіряли інвентарні номери, порахували навіть парти і стільці, ніби я могла їх забрати, навіть стенди перевірили за описом, як і принтер. І завісу, що так 6 років і пролежала в шафі (не знаю, скільки до мене ще), бо до карніза, який був відсутній, руки і гаманець не дійшли. А за декілька хвилин після підписання заяви до мене в кабінет прийшли прослідкувати, чи не заберу я своє ж майно, оті самі папки, папочки і матеріали. Ні, напряму, в обличчя так не сказали. Запитали, чи не збираюсь я забрати матеріали. Потім додали, що, мовляв, вам же вони не потрібні, залиште для наступного викладача. А ще потім… Висновки я зробила.
І приблизні підрахунки, скільки коштувало задоволення бути завкабінетом (не враховані: час і нерви мої та родини, те, що принесено з дому, допомога рідних в ремонтних роботах):
Принтер (1*5300)
Фарби принтер (9*160)
Ремонт принтера (1*260, 1*700)
Підручники (8*80, 4*65)
+при звільненні довелось погасити заборгованість у 14 книг, які учні не повернули в кабінет.
Папки великі (70*55)
Папки маленькі (1000*4)
Файли (6000*0,5)
Папір кольоровий (8*250)
Папір білий (47*75)
Диски (36*4)
Стенд літ (1*2600)
Стенди мова (4*960)
Стенди (2*600)
Костюми (800)
Ширма для сцени
Тканина для ширми
Батарейки для годинника
Матеріали для гурткової роботи (неоплачуваної)
Ватман для декорацій 6м
Фарби: гуаш та акварель, пензлі для оформлення декорацій
Тканина і нитки для рушників (500+150)
Ремонт: фарба для стільців, лак для парт і панелей, пензлі тощо.
Замок на двері. Миючі засоби.
Ганчірка для миття підлоги.
PS: папки, костюми та частину матеріалів вдалось забрати, інше – ні.
PS: здано макулатури 87 кг плануючої, звітної і частково – урочної (застарілої за ці 6 років) документації. Для порівняння 1 пачка паперу у 500 аркушів важить 2,5 кг і коштує від 75 грн.
Це, мяко кажучи, сумні реалії