Завідування кабінетом у роздумах і цифрах


Цього літа я звільнилась. Несподівано і незаплановано. Кілька місяців тому я думала, що це буде моє крайнє місце роботи. Та щось так склалось, накопичилось, останніми тижнями покотилось як сніговий ком і оформилось в рішення – треба щось міняти в своєму житті. Після звільнення сумувала насамперед за своїми учнями, а потім – за кабінетом.

І якщо з учнями, впевнена, ми будемо продовжувати спілкуватись і зустрінемось не раз, то от із цим кабінетом попрощалась, напевне, назавжди. Він став як дитина. Спочатку він був “маленький” (тобто пустий), а потім “ріс і виріс” (бо наповнювався різноманітними речами і матеріалами). Та чи можна сумувати за приміщенням? Чи можна думати, чи була від нього “віддача”?

І коли емоції трішки заспокоїлись, зрозуміла, що мені, як то кажуть, “муляє”. Можна сумувати, коли вкладаєш багато, сил, часу, грошей. Можна сумувати, коли розчарування.

Прийшовши на нову роботу 6 років тому, мені дістався насправді прекрасний кабінет. З ремонтом, світлий, просторий, але з голими стінами й абсолютно пустий. З наповнення був непоганий портрет Шевченка, було кілька глечиків і … старезні картонні, аж жовті від старості і сірі від багаторічної пилюки, папки. Вони були настільки старі, що страшно було братись. Наважившись зазирнути всередину, опинилась ніби в своєму радянському дитинстві, бо дещо подібне бачила у своїх вчителів. Наприклад, картки для учнів оформлені гуашшю, зошити моїх попередниць з конспектами від руки, деякі папери, що надруковані машинкою. Але більшість “начинки” – то взагалі час динозаврів: брошури з матеріалами з’їздів КПРС, вирізки з газет і журналів із подібними ж текстами навіть у змістах уроків чи матеріалах про письменників. Я не знаю, чому їх не знищили раніше, остання колега до мене пропрацювала 11 років і це явно були не її наробки. Та було, як було.

Дякую учням та ученицям, які допомогли все це прибрати, зв’язати та віднести завгоспу на макулатуру.

Дещо здивувала відсутність будь-якої техніки, книг. Зовсім було байдуже на відсутність дидактики, бо не користуюсь чужими наробками. Та й буду відвертою, насправді мені було страшенно цікаво зробити все самій. Було якесь внутрішнє бажання “побудувати свій маленький світ” і створити справжній предметний кабінет. Такий, щоб був не просто наповнений чимось, а робочий, з корисними і сучасними матеріалами.

Виявилось, що на ентузіазмі та зарплаті можна далеко дійти. Загалом за 6 років мною було розроблено макети стендів, виготовлено їх та обладнано кабінет. Повністю забезпечено дидактичними матеріалами (тематичні папки до всіх уроків з української мови та літератури для учнів І, ІІ, ІІІ курсів) та всі необхідні матеріали, зокрема відео- та аудіоматеріали. Придбано кольоровий принтер. Створено етнографічний куточок. Придбано та виготовлено матеріали та костюми для гурткової та виховної роботи. Постійно організовувались тематичні виставки тощо.

Так, за кабінет нарахування були, останній же рік – спочатку з перебоями, потім – взагалі ні. Не звертаємо поки уваги на те, що ці гроші нараховуються не на придбання обладнання і матзабезпечення кабінета, не на ремонт і закупівлю матеріалів для цього, не за те, що завкабінетом сам має проводити ремонтні роботи. Якщо навіть уявити, що саме на це, то навіть порахувавши всі виплати за 6 років, не вийде витрачена сума.

Зрозуміло, що заклад на заклад не схожий. І це лише мій досвід і моя історія. Та ділюсь. Для тих, хто планує погодитись на завідування кабінетом, нижче деякі підрахунки (приблизні на витратні матеріали, бо згадати все вже не вдасться та й ціни мінялись протягом цих років).

***

  1. Обладнайте кабінет стендами, гроші пошукаємо, а ще вам поставимо телевізор. Стандартні стенди не підходили. Тут було 2 сторони. По-перше, мені хотілось не аби стенди, а дієві. По-друге, кабінет величезний, стендів треба було близько 8-9 метрів. Підозрюючи, що стенди мені обійдуться “у копієчку”, а вірити обіцянкам якось не навчена, то намагалась якось еконимити про всяк випадок. Сама розробила макети. Ну, спочатку навчилась це робити, а потім розробила. У кабінеті з’явилось 6 стендів. На літературний не вистачило грошей, моїх. Бо адміністрація грошей так і не знайшла. Телевізор пообіцяли на наступний рік, коли останній стенд буде.
  2. Літературна карта. Цілий рік нагадували, питали, вимагали, задобрювали, обіцяли, між рядками згадувалась атестація, що завгодно було. Ок. Дали відпускні – з’явився останній стенд. Телевізор профінансували для іншого кабінета. Зате сказали, що наступного року швидше за все буде медіадошка із усім приладдям. Тільки от підручників не вистачає.
  3. Підручники. Те, що підручників не вистачає – зрозуміло. Та от вони ж застарівають, програми вже змінились і, власне, щороку зміни. Навіщо? Та ок. Підручники з’явились. Дошка була встановлена в інший кабінет. Розумієте, ми ж насамперед маємо обладнати профпредмети. Ну і що, що ви вже навчання пройшли з керування тією дошкою. Зате було оголошено, що наступного року конкурс кабінетів української мови та літератури. Має бути в кабінеті: тематичні папки до кожної теми і далі по списку… А ми будемо думати, як технічно обладнати кабінет.
  4. Конкурс кабінетів. Ок. Усі матеріали, розробки в комп’ютері були. Проблема, як, на чому і чим їх роздрукувати. Десь друкувати тисячами сторінки – непідйомно. Купила принтер. На парту має бути маленька папочка для учнів із матеріалами. А до кожної папочки ж файлики від 5 штучок, а до файликів же папір. А для кожних 15 маленьких папочок – велику тематичну. Інтернет, опт, відпускні. Купила. За кілька місяців все було готово. Як вижив принтер і я – не знаю. Конкурс відклали, потім відмінили. Обіцянку про технічне забезпечення виконали. Поставили ноут 2007 року без ліцензійних програм і з поламаною батареєю та розшатаними роз’ємами, що ані флешку поставити, ані до проектора підключити (благо, що можна було брати той проектор, якщо ніхто з колег в черзі не стоїть, а щоб працювати, то продовжувала користуватись власним ноутом).
  5. До нас їде КРУ. Терміново провести інвентаризацію. Принтер і стенди стали на баланс. І туди ж підручники.
  6. Остання ідея. При всій абсурдності ситуації, з уже розумінням масштабів і повному розчаруванні (про інші причини, можливо, напишу якось), все таки прийшла до керівництва з однією ідеєю на майбутній рік (саму ідею не пишу, бо намагатимусь її реалізувати вже зовсім в іншому місці) і запропонувала започаткувати дещо цікаве. Відповідь “грошей нема, хочете займатись-займайтесь”. Насправді це не стосується кабінета, але всієї історії – ще й як. Бо моя ідея не потребувала вкладень, в усякому випадку – матеріальних. І мені все стало остаточно ясно.

І все ж я ще не думала звільнятись. Просто зробила висновки. Наприклад, відмовитись від тієї ідеї. Не вкладати більше ані копійки в матеріальну базу закладу. І останньою краплиною в прийнятті рішення звільнитись став зовсім не кабінет.

А ви що – матеріали забирати будете? Коли я вирішила звільнитись, то ціла комісія приймала кабінет. Перевіряли все, звіряли інвентарні номери, порахували навіть парти і стільці, ніби я могла їх забрати, навіть стенди перевірили за описом, як і принтер. І завісу, що так 6 років і пролежала в шафі (не знаю, скільки до мене ще), бо до карніза, який був відсутній, руки і гаманець не дійшли. А за декілька хвилин після підписання заяви до мене в кабінет прийшли прослідкувати, чи не заберу я своє ж майно, оті самі папки, папочки і матеріали. Ні, напряму, в обличчя так не сказали. Запитали, чи не збираюсь я забрати матеріали. Потім додали, що, мовляв, вам же вони не потрібні, залиште для наступного викладача. А ще потім… Висновки я зробила.

І приблизні підрахунки, скільки коштувало задоволення бути завкабінетом (не враховані: час і нерви мої та родини, те, що принесено з дому, допомога рідних в ремонтних роботах):

Принтер (1*5300)

Фарби принтер (9*160)

Ремонт принтера (1*260, 1*700)

Підручники (8*80, 4*65)

+при звільненні довелось погасити заборгованість у 14 книг, які учні не повернули в кабінет.

Папки великі (70*55)

Папки маленькі (1000*4)

Файли (6000*0,5)

Папір кольоровий (8*250)

Папір білий (47*75)

Диски (36*4)

Стенд літ (1*2600)

Стенди мова (4*960)

Стенди (2*600)

Костюми (800)

Ширма для сцени

Тканина для ширми

Батарейки для годинника

Матеріали для гурткової роботи (неоплачуваної)

Ватман для декорацій 6м

Фарби: гуаш та акварель, пензлі для оформлення декорацій

Тканина і нитки для рушників (500+150)

Ремонт: фарба для стільців, лак для парт і панелей, пензлі тощо.

Замок на двері. Миючі засоби.

Ганчірка для миття підлоги.

PS: папки, костюми та частину матеріалів вдалось забрати, інше – ні.

PS: здано макулатури 87 кг плануючої, звітної і частково – урочної (застарілої за ці 6 років)  документації. Для порівняння 1 пачка паперу у 500 аркушів важить 2,5 кг і коштує від 75 грн.


Цей контент доступний лише користувачам. Якщо ви зареєстрований користувач, будь ласка, увійдіть до сайту. Нові користувачі можуть зареєструватися нижче.

Новий користувач
*Обов'язкові до заповнення поля