Вдячність і гордість


На дворі початок осені. В колясці – немовля. Молода жінка однією рукою загойдує дитину. В другій руці – журнал. Грубуватого кольору, досить товстенький. На колінах в неї ручка та зошиток, де сторінка розділена навпіл. Час від часу вона щось записує то в один стовпчик, до в другий. Волоські горіхи іноді порушують тишу, падаючи у сухе листя на землі. А ще інколи де закукурікає півень чи зацвірінькає пташечка. Та вони не заважають. Вона готується до курсової. Це – 1995 рік. А в руках примірник журналу «Дивослово», підписку на який подарував дідусь. Вона ж – студентка педуніверситету.
Не могла не згадати.
Пройшло багато часу. А вчора зайшла на сторінку «Дивослова» та побачила своє прізвище. Це не просто журнал, це не просто стаття. Для мене. Для мене – це честь і причетність, це результат роботи і гордість, це спогад про початок педагогічного шляху і розуміння правильності того обрання. Це велика вдячність, що пронизує, дідусеві (на жаль, його вже нема, а так хотілось би розділити із ним мою сьогоднішню радість), що тоді, у скрутний матеріально час, подарував підписку на професійний журнал.
Не могла не написати.

Останній номер

Коментувати