Вдячність і гордість


На дворі початок осені. В колясці – немовля. Молода жінка однією рукою загойдує дитину. В другій руці – журнал. Грубуватого кольору, досить товстенький. На колінах в неї ручка та зошиток, де сторінка розділена навпіл. Час від часу вона щось записує то в один стовпчик, до в другий. Волоські горіхи іноді порушують тишу, падаючи у сухе листя на землі. А ще інколи де закукурікає півень чи зацвірінькає пташечка. Та вони не заважають. Вона готується до курсової. Це – 1995 рік. А в руках примірник журналу «Дивослово», підписку на який подарував дідусь. Вона ж – студентка педуніверситету.
Не могла не згадати.
Пройшло багато часу. А вчора зайшла на сторінку «Дивослова» та побачила своє прізвище. Це не просто журнал, це не просто стаття. Для мене. Для мене – це честь і причетність, це результат роботи і гордість, це спогад про початок педагогічного шляху і розуміння правильності того обрання. Це велика вдячність, що пронизує, дідусеві (на жаль, його вже нема, а так хотілось би розділити із ним мою сьогоднішню радість), що тоді, у скрутний матеріально час, подарував підписку на професійний журнал.
Не могла не написати.

Останній номер


Цей контент доступний лише користувачам. Якщо ви зареєстрований користувач, будь ласка, увійдіть до сайту. Нові користувачі можуть зареєструватися нижче.

Новий користувач
*Обов'язкові до заповнення поля