А ви любите дощ? Я-так.
Люблю дощ, прогулянки із парасолькою і навіть – інколи промокнути. Чомусь це наповнює якоюсь енергією, приємним хвилюванням, настроєм, як ніби передається сила природи.
Все думала, а звідки в мене це дивне уподобання. Згадала. Якось, здається, що в 3 класі, потрапили під час екскурсії під страшенну зливу. Уже не пам’ятаю, куди і навіщо ми ходили, але пам’ятаю, як хлюпали по калюжам по самі коліна, а потім, вдома, мама відпоювала чаєм із малиною, а я сиділа з книгою біля вікна, за яким вже був справжнісінький шторм: суцільна стіна води та градини розміром із яйце. Було страшно, але захоплююче.
От, мабуть, з того часу й люблю дощ.
І от сьогодні зранку. За вікном був дощ. І я біля вікна, правда – за комп’ютером, але із чаєм і тим самим хвилюючим настроєм.
Шкода, що ще поки не можна виходити на вулицю. Але силу природи відчула, як тоді, в дитинстві.
І от вже визирає сонечко, але енергія дощу не покидає.
Люблю дощ.
І я люблю дощ. Під нього спокійно думається. Особливо як вся родина вдома. Гармонія)
А я чомусь із дитинства боюсь дощ, особливо зливу. Але не можу згадати, щоб воно мене налякало малою(