Навіяно дощем… 2


А ви любите дощ? Я-так.

Люблю дощ, прогулянки із парасолькою і навіть – інколи промокнути. Чомусь це наповнює якоюсь енергією, приємним хвилюванням, настроєм, як ніби передається сила природи.

Все думала, а звідки в мене це дивне уподобання. Згадала. Якось, здається, що в 3 класі, потрапили під час екскурсії під страшенну зливу. Уже не пам’ятаю, куди і навіщо ми ходили, але пам’ятаю, як хлюпали по калюжам по самі коліна, а потім, вдома, мама відпоювала чаєм із малиною, а я сиділа з книгою біля вікна, за яким вже був справжнісінький шторм: суцільна стіна води та градини розміром із яйце. Було страшно, але захоплююче.

От, мабуть, з того часу й люблю дощ.

І от сьогодні зранку. За вікном був дощ. І я біля вікна, правда – за комп’ютером, але із чаєм і тим самим хвилюючим настроєм.

Шкода, що ще поки не можна виходити на вулицю. Але силу природи відчула, як тоді, в дитинстві.

І от вже визирає сонечко, але енергія дощу не покидає.

Люблю дощ.


Цей контент доступний лише користувачам. Якщо ви зареєстрований користувач, будь ласка, увійдіть до сайту. Нові користувачі можуть зареєструватися нижче.

Новий користувач
*Обов'язкові до заповнення поля